Вы совершаете покупки в режиме моя аптека
Ваша аптека
×
Режим выключен

Ваша аптека:
Перейти на карту для выбора аптеки
Укажите Ваш город
×
  1. /
  2. /
  3. /
  4. Нексиум пор. д/п р-ра д/ин. и инф. 40 мг фл #10
Производитель:

Нексиум пор. д/п р-ра д/ин. и инф. 40 мг фл #10

Артикул: 00029606 4820104880102
2201,35 грн
1637,10 грн InStock NewCondition 2019-07-20 Аптека НЦ
Под заказ

ВНИМАНИЕ!!! ОГРАНИЧЕННОЕ ПРЕДЛОЖЕНИЕ!!!

Товар имеет срок годности до 01.08.2019 и доступен к продаже только в аптеке по адресу г. Киев, ул. Большая Васильковская 81.

Детали уточняйте у операторов кол центра.
Действующие вещества
Эзомепразола натрия
Кому можно
Взрослым
Можно
Беременным
Нельзя
Кормящим
Нельзя
Аллергикам
Можно
Применение
Капельницы, Уколы
Упаковка
Флакон
Взаимодействие с едой
Не имеет значения
Светочувствительность
Чувствительный
Условия отпуска
По рецепту
Фарм. срок годности
2 года
Температура хранения
от 5°C до 25°C
Производитель
АСТРА ЗЕНЕКА
Страна
Швеция
Код АТС
A02B C05
Фарм. группа
ПРЕПАРАТЫ ДЛЯ ЛЕЧЕНИЯ КИСЛОТОЗАВИСИМЫХ ЗАБОЛЕВАНИЙ

Название

Нексиум порошок д/приг. р-ра д/ин. и инф. по 40 мг во флак. №10


Основные свойства, форма выпуска

Порошок для приготування розчину для ін’єкцій та інфузій.


Состав

діюча речовина: езомепразол; 1 флакон містить езомепразолу натрію, що еквівалентно езомепразолу 40 мг; допоміжні речовини: динатрію едетат, натрію гідроксид.


Фармакотерапевтическая группа

Засоби для лікування пептичної виразки. Інгібітори протонного насоса. Код АТС A02B C05.


Фармакологические свойства

Фармакодинаміка. Езомепразол є S-ізомером омепразолу; він знижує секрецію шлункової кислоти шляхом специфічного цільового механізму дії. Езомепразол є специфічним інгібітором кислотної помпи у парієтальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність. Місце та механізм дії Езомепразол є слабкою основою; він концентрується та трансформується в активну форму в висококислотному середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де він пригнічує фермент Н+К+-АТФазу кислотної помпи та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти. Вплив на секрецію шлункової кислоти Через п’ять днів перорального застосування езомепразолу по 20 мг та 40 мг у пацієнтів з симптомами гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) рівень внутрішньошлункового рН вище 4 впродовж доби зберігався в середньому протягом 13 годин та 17 годин відповідно. Цей ефект є однаковим незалежно від шляху введення езомепразолу — перорального або внутрішньовенного. За допомогою AUC як сурогатного параметра плазмової концентрації було продемонстровано зв’язок між пригниченням кислотної секреції та експозицією після перорального застосування езомепразолу. Упродовж доби при внутрішньовенному застосуванні інфузії 80 мг езомепразолу протягом 30 хвилин з подальшим проведенням тривалої внутрішньовенної інфузії в дозі 8 мг/год у здорових добровольців значення внітрішньошлункового рН вище 4 та вище 6 зберігалися в середньому протягом 21 години та 11-13 годин відповідно. Терапевтичні ефекти пригнічення секреції кислоти Лікування рефлюкс-езофагіту езомепразолом в дозі 40 мг було успішним приблизно у 78 % пацієнтів через 4 тижні та у 93 % пацієнтів через 8 тижнів перорального прийому ліків. У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні 764 пацієнти з ендоскопічно підтвердженою кровотечею пептичної виразки були рандомізовані у групу, яка отримувала Нексіум, розчин для інфузій (n=375), або у групу, що отримувала плацебо (n=389). Після ендоскопічного гемостазу пацієнти отримували або внутрішньовенну інфузію 80 мг езомепразолу тривалістю 30 хвилин з подальшим застосуванням тривалої інфузії в дозі 8 мг/год, або плацебо протягом 72 годин. Після початкового періоду тривалістю 72 години всі пацієнти отримували перорально Нексіум по 40 мг протягом 27 днів для пригнічення кислотності. Частота виникнення повторної кровотечі в межах 3 діб становила 5,9 % у групі, що отримувала внутрішньовенно Нексіум, порівняно з 10,3 % у групі плацебо (р=0,0256). На 7-й та 30-й день після лікування частота виникнення повторної кровотечі у групі, що отримувала Нексіум, порівняно із групою, що отримувала плацебо, становила 7,2 % проти 12,9 % (р=0,0096) та 7,7 % проти 13,6 % відповідно (р=0,0092). Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції кислоти Під час лікування антисекреторними препаратами рівень гастрину в сироватці крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти. У деяких пацієнтів під час довготривалого лікування пероральним езомепразолом спостерігалося збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (ECL), яке, можливо, пов’язане з підвищеними сироватковими рівнями гастрину. Існують повідомлення про дещо підвищену частоту виникнення кіст шлункових залоз при довготривалому лікуванні пероральними антисекреторними препаратами. Ці зміни є фізіологічним наслідком певного пригнічення секреції кислоти. Вони є доброякісними та, ймовірно, оборотними. Зниження секреції шлункового соку внаслідок застосування будь-якого інгібітору протонної помпи збільшує у шлунку кількість бактерій, що присутні у гастроінтестинальному тракті в нормі. Лікування інгібіторами протонної помпи може призводити до підвищення ризику гастроінтестинальної інфекції, що спричинена, наприклад, Salmonella або Campilobacter та, можливо, Clostridium difficile у госпітальних хворих. Фармакокінетика. Розподіл Виражений об’єм розподілу при рівноважній концентрації у здорових добровольців становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол зв’язується з білками плазми на 97 %. Метаболізм та виведення Езомепразол повністю метаболізується за участю системи цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного ізоферменту CYP2C19, відповідального за утворення гідрокси- та дезметилметаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від іншого специфічного ізоферменту, CYРЗА4, який відповідає за утворення езомепразолу сильфону — головного метаболіту в плазмі крові. Параметри, що наводяться нижче, головним чином відображають фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом CYP2C19 (екстенсивних метаболізаторів). Загальний кліренс у плазмі крові становить приблизно 17 л/годину після прийому одноразової дози та приблизно 9 л/годину після повторного прийому. Період напіввиведення з плазми становить приблизно 1,3 години після повторного прийому добової дози. Загальна експозиція (AUС) збільшується при повторному застосуванні езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним та призводить до нелінійної залежності доза-AUC після повторного прийому. Ця залежність від часу та дози зумовлена зниженням метаболізму першого проходження та системного кліренсу, що, ймовірно, спричинено пригніченням ферменту CYP2C19 езомепразолом та/або його сульфоновим метаболітом. Езомепразол повністю виводиться із плазми між прийомами дози та не має тенденції до кумуляції при застосуванні препарату один раз на добу. Після повторного застосування внутрішньовенних ін’єкцій у дозі 40 мг середня пікова концентрація в плазмі крові становить приблизно 13,6 мкмоль/л. Середня пікова концентрація в плазмі крові після відповідних пероральних доз становить приблизно 4,6 мкмоль/л. Після внутрішньовенного введення порівняно з пероральним застосуванням може спостерігатися менше зростання (приблизно на 30 %) загальної експозиції. Основні метаболіти езомепразолу не впливають на шлункову секрецію кислоти. Майже 80 % пероральної дози езомепразолу виводиться у вигляді метаболітів з сечею, а залишок – із фекаліями. Менш ніж 1 % незміненого препарату виявляється у сечі. Особливі категорії пацієнтів Приблизно у 2,9 ± 1,5 % населення не вистачає функціонального ферменту CYP2C19 (їх називають слабкими метаболізаторами). Вірогідно, у цих осіб метаболізм езомепразолу головним чином здійснюється за допомогою CYP3A4. Після повторного перорального прийому 40 мг езомепразолу 1 раз на добу середня загальна експозиція була приблизно на 100 % більшою у слабких метаболізаторів, ніж в осіб з добрим функціонуванням ферменту CYP2C19 (екстенсивних метаболізаторів). Середні пікові концентрації у плазмі крові підвищувалися приблизно на 60 %. Подібна різниця спостерігалася при внутрішньовенному застосуванні езомепразолу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу. Метаболізм езомепразолу не зазнає суттєвих змін у пацієнтів літнього віку (від 71 до 80 років). Після одноразового перорального прийому 40 мг езомепразолу середня загальна експозиція приблизно на 30 % більша у жінок, ніж у чоловіків. Ніякої різниці, пов’язаної зі статтю, не спостерігалося при повторному прийомі препарату 1 раз на добу. Подібна гендерна різниця відзначалася при внутрішньовенному застосуванні езомепразолу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу. Метаболізм езомепразолу у пацієнтів зі слабкою або помірною дисфункцією печінки може бути порушеним. Швидкість метаболізму знижується у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки, що призводить до зростання загальної експозиції езомепразолу в 2 рази. Таким чином, пацієнтам з ГЕРХ та тяжкою печінковою недостатністю не слід перевищувати максимальну дозу 20 мг. Пацієнтам з виразками, що кровоточать, та тяжкою печінковою недостатністю після початкової інфузії Нексіуму в дозі 80 мг проведення тривалої внутрішньовенної інфузії в дозі 4 мг/год протягом 71,5 години може бути достатнім. Езомепразол або його основні метаболіти не мають тенденції до кумуляції при застосуванні препарату один раз на добу. Дослідження застосування за участю пацієнтів зі зниженою нирковою функцією не проводилися. Оскільки нирки відповідають за екскрецію метаболітів езомепразолу, але не за виведення вихідної сполуки, малоймовірно, щоб метаболізм езомепразолу змінювався у пацієнтів із порушенням функції нирок.


Краткие показания

 


Показания

Дорослі Антисекреторна терапія, у випадках, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба у пацієнтів з езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу; лікування виразок шлунка, пов’язаних з терапією нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ); попередження виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ, у пацієнтів, які входять до групи ризику. Короткотривале підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки. Діти та підлітки віком від 1 до 18 років Антисекреторна терапія, у випадках, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) у пацієнтів з ерозивним рефлюксним езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу.


Противопоказания

Підвищена чутливість до езомепразолу або до інших компонентів препарату, до заміщених бензимідазолів. Нексіум, як і інші інгібітори протонного насоса, не слід застосовувати разом з атазанавіром, нелфінавіром.


Применение

Дозування Дорослі Антисекреторна терапія у випадку, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення Пацієнтам, які не можуть застосовувати препарат перорально, призначають парентеральне введення Нексіуму в дозі 20-40 мг один раз на добу. Пацієнтам з рефлюкс-езофагітом слід призначати дозу 40 мг один раз на добу. Пацієнтам з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, які одержують симптоматичне лікування, слід призначати дозу 20 мг один раз на добу. Для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ, звичайна доза становить 20 мг один раз на добу. Для профілактики виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ, пацієнтам, що входять до групи ризику, слід призначати дозу 20 мг один раз на добу. Зазвичай курс внутрішньовенного лікування є короткотривалим. Слід переводити пацієнта на пероральне лікування якомога скоріше. Підтримання гемостазу та попередження повторної кровотечі виразок шлунка та дванадцятипалої кишки Після ендоскопічного лікування гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки слід застосовувати дозу 80 мг, яку вводять як інфузію протягом 30 хвилин, після чого застосовують тривалу внутрішньовенну інфузію в дозі 8 мг/год протягом 3 днів (71,5 години). Після парентеральної терапії слід застосувати терапію, спрямовану на пригнічення секреції кислоти, яку проводять за допомогою Нексіуму, таблеток по 40 мг, один раз на добу протягом 4 тижнів. Спосіб застосування Ін’єкції Нексіум у дозі 20 мг та 40 мг вводиться у формі внутрішньовенної ін’єкції протягом 3 хвилин. Розчин для ін’єкції готується за допомогою додавання 5 мл 0,9 % розчину натрію хлориду у флакон з езомепразолом. Для введення дози 20 мг використовується половина приготованого розчину. Невикористані залишки розчину слід знищити. Інфузії Нексіум у дозі 20 мг та 40 мг вводять у формі внутрішньовенної інфузії протягом 10 - 30 хвилин. Розчин для інфузії готують шляхом розчинення вмісту одного флакона із 40 мг езомепразолу в 100 мл 0,9 % натрію хлориду для внутрішньовенного застосування. Для введення дози 20 мг використовується половина приготованого розчину. Невикористані залишки розчину слід знищити. Приготований розчин для інфузій є прозорим, від прозорого до дуже світло-жовтого кольору. Інфузія 80 мг Приготований розчин слід вводити як тривалу внутрішньовенну інфузію протягом 30 хвилин. Розчин для інфузії готують шляхом розчинення вмісту двох флаконів із 40 мг езомепразолу в об'ємі до 100 мл 0,9 % натрію хлориду для внутрішньовенного застосування. Доза 8 мг/год Приготований розчин слід вводити як тривалу внутрішньовенну інфузію протягом 71,5 години (розраховано для швидкості інфузії 8 мг/год). Недостатність ниркової функції Пацієнтам з недостатністю ниркової функції коригування дози не потрібне. Через обмежений досвід застосування пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю, таких пацієнтів слід лікувати з обережністю. Недостатність печінкової функції Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступенів тяжкості коригування дози не потрібне. Для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю не слід перевищувати максимальну добову дозу Нексіуму 20 мг. Виразки, що кровоточать: пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступенів тяжкості коригування дози не потрібне. Для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю після початкового внутрішньовенного введення дози 80 мг Нексіуму протягом 30 хвилин для проведення тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 71,5 години може бути достатньо дози 4 мг/год. Пацієнти літнього віку Пацієнтам літнього віку коригування дози не потрібне. Педіатрична популяція Дозування Діти та підлітки віком 1 – 18 років Антисекреторна терапія у випадку, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення Пацієнтам, які не можуть застосовувати препарат перорально, може бути призначено парентеральне введення препарату один раз на добу як частину курсу лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) (щодо дозування препарату див. таблицю нижче). Зазвичай курс внутрішньовенного лікування повинен бути короткотривалим, і пацієнта слід перевести на пероральне лікування якомога скоріше. Рекомендовані дози езомепразолу для внутрішньовенного введення препаратуВікова група Лікування ерозивного рефлюксного езофагіту Симптоматичне лікування ГЕРХ 1 – 11 років Маса тіла

Передозировка

Дані щодо передозування обмежені та пов’язані з навмисним передозуванням. При пероральному прийомі езомепразолу в дозі 280 мг були описані симптоми шлунково-кишкових розладів та слабкість. Одноразове застосування езомепразолу в дозі 80 мг перорально та внутрішньовенне застосування дози 308 мг езомепразолу протягом 24 годин симптомів не викликало. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значною мірою зв’язується з протеїнами плазми і тому швидко не діалізується. Як і в будь-якому випадку передозування, лікування має бути симптоматичним із застосуванням загальних підтримуючих заходів.

 

Взаимодействие

Дослідження взаємодії з іншими лікарськими засобами були проведені тільки за участю дорослих пацієнтів. Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН Знижена кислотність шлункового соку при лікуванні езомепразолом може збільшити або зменшити абсорбцію лікарських засобів, якщо на механізм їхньої абсорбції впливає кислотність шлунка. Як і у випадку з іншими препаратами, що зменшують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб, може зменшуватися, тоді як всмоктування таких препаратів, як дігоксин, може підвищуватися під час лікування езомепразолом та ацетилсаліциловою кислотою. Одночасне застосування омепразолу (20 мг на день) та дігоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дігоксину на 10 % (у двох з десяти осіб – на 30 %). Як і при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи або антацидів, під час лікування езомепразолом може знизитися абсорбція кетоконазолу або ітраконазолу. Одночасне застосування омепразолу (40 мг один раз на добу) з атазанавіром 300 мг/ ритонавіром 100 мг у здорових добровольців призводило до суттєвого зниження експозиції атазанавіру (приблизно 75 % зниження AUC, Cmax, Cmіn). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Інгібітори протонної помпи, включаючи езомепразол, не призначають одночасно з атазанавіром та нелфінавіром. Ліки, що метаболізуються CYP2С19 Езомепразол пригнічує CYP2С19 – основний фермент, що метаболізує езомепразол. Таким чином, при одночасному застосуванні езомепразолу з ліками, що метаболізуються ферментом CYP2С19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих лікарських засобів у плазмі можуть зрости, тому потрібне зниження їх дози. Одночасне пероральне застосування 30 мг езомепразолу призводило до зниження кліренсу CYP2С19 субстрату діазепаму на 45 %. Одночасне застосування 40 мг езомепразолу та фенітоїну призводило до підвищення рівнів фенітоїну в плазмі крові на 13 % у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрації фенітоїну в плазмі крові на початку або при відміні лікування езомепразолом. Омепразол (40 мг один раз на добу) підвищував Cmax та AUCτ вориконазолу (субстрату CYP2С19) на 15 % та 41 % відповідно. Омепразол, як і езомепразол, діє як інгібітор CYP 2C19. Застосування омепразолу в дозі 40 мг здоровими добровольцями під час дослідження призводило до збільшення Cmax та площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) для цилостазолу на 18 і 26 % відповідно та для одного з його активних метаболітів на 29 й 69 % відповідно. У клінічному дослідженні супутнє застосування 40 мг езомепразолу пацієнтам, які приймали варфарин, показало, що час коагуляції залишався у допустимих межах. Проте пост-маркетинговий досвід перорального застосування езомепразолу свідчить про кілька поодиноких випадків клінічно значущого підвищення міжнародного нормалізованого відношення (INR) під час одночасного застосування езомепразолу та варфарину. Рекомендується проводити моніторинг INR на початку та при закінченні одночасного лікування езомепразолом та варфарином або іншими похідними кумарину. У здорових добровольців одночасне пероральне застосування 40 мг езомепразолу та цизаприду призводило до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32 % та збільшення часу напіввиведення (t ½ ) на 31 %, але суттєвого збільшення пікових рівнів цизаприду у плазмі не спостерігалося. При окремому застосуванні цизаприду спостерігалося незначне подовження інтервалу QTc, яке далі не збільшувалося при призначенні цизаприду в комбінації з езомепразолом. При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялось про підвищення рівня сироватки такролімусу. Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у крові у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонної помпи. За необхідності вводити метотрексат у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну езомепразолу. Відмічалося, що омепразол взаємодіє з деякими антиретровірусними засобами. Клінічна значущість та механізм такої взаємодії не завжди відомі. Підвищення шлункового рН протягом застосування омепразолу може змінювати всмоктування антиретровірусних препаратів. Інші механізми взаємодії, можливо, пов’язані із ферментом CYP 2C19. У разі застосування деяких антиретровірусних засобів, таких як атазанавір та нелфінавір, відмічали знижені рівні останніх у сироватці крові при одночасному застосуванні з омепразолом. Через це супутнє застосування омепразолу та таких препаратів, як атазанавір та нелфінавір, не рекомендується. Повідомлялося про підвищення рівнів у сироватці інших антиретровірусних засобів, таких як саквінавір. Існують також інші антиретровірусні препарати, рівні яких у сироватці крові лишалися незміненими при одночасному застосуванні з омепразолом. Через схожі фармакодинамічні ефекти та фармакокінетичні властивості омепразолу та езомепразолу одночасне застосування езомепразолу та антиретровірусних препаратів, таких як атазанавір та нелфінавір, не рекомендується. Езомепразол не продемонстрував клінічно суттєвого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину. Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу Езомепразол метаболізується ферментами CYP2C19 та CYP3A4. Супутнє пероральне застосування езомепразолу та інгібітору CYP3A4 кларитроміцину (500 мг два рази на добу) призводило до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Одночасне призначення езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3A4 може призвести до підвищення більш ніж у два рази експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP2C19 та CYP3A4 – вориконазол – підвищував AUCτ езомепразолу на 280 %. У таких випадках не завжди потрібне коригування дози езомепразолу. Проте слід розглядати необхідність коригування дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та у випадках, коли потрібне довготривале лікування. Результати, отримані далі в ході досліджень за участю пацієнтів дитячого віку, показують, що дози езомепразолу 0,5 мг/кг і 1,0 мг/кг у немовлят віком

Побочные действия

Під час клінічних досліджень та після впровадження езомепразолу в широку медичну практику повідомлялось про наведені побічні ефекти. Небажані явища класифікували залежно від частоти виникнення: часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1 000, <1/100); рідко (>1/10 000, <1/1 000) та дуже рідко (<1/10000). Порушення системи крові та лімфи Рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія. Дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія. Порушення імунної системи Рідко: реакції гіперчутливості, такі як пропасниця, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/шок. Порушення метаболізму Нечасто: периферичні набряки. Рідко: гіпонатріємія. Дуже рідко: гіпомагніємія; тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпольціємії. Психічні розлади Нечасто: безсоння. Рідко: збудження, депресія, сплутаність свідомості. Дуже рідко: агресія, галюцинації. Порушення нервової системи Часто: головний біль. Нечасто: запаморочення, парестезія, сонливість. Рідко: порушення смаку. Порушення зору Рідко: нечіткість зору. Порушення з боку органів слуху Нечасто: вестибулярні запаморочення. Порушення дихальної системи Рідко: бронхоспазм. Порушення травлення Часто: біль у животі, запори, діарея, здуття живота, нудота, блювання. Нечасто: сухість у роті. Рідко: стоматит, кандидоз травного тракту. Дуже рідко: мікроскопічний коліт. Порушення гепатобіліарної системи Нечасто: підвищення рівнів печінкових ферментів. Рідко: гепатит з або без жовтяниці. Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки. Порушення шкіри та м’яких тканин Часто: реакції в місці введення*. Нечасто: дерматит, свербіж, висип, кропив’янка. Рідко: алопеція, фоточутливість. Дуже рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз. Скелетно-м’язові порушення Рідко: артралгія, міалгія. Дуже рідко: м’язова слабкість. Порушення з боку нирок та сечовидільної системи Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит. Порушення репродуктивної системи Дуже рідко: гінекомастія. Загальні порушення Рідко: слабкість, посилення потовиділення. *Реакції в місці введення переважно спостерігалися у дослідженні із застосуванням високих доз протягом 3 днів (72 години). У програмі доклінічного дослідження препарату езомепразол для внутрішньовенного застосування не спостерігалося подразнення судин, проте була помічена незначна реакція запалення тканини у ділянці підшкірної (навколовенозної) ін’єкції. Результати доклінічного дослідження вказували на те, що клінічне проявлення подразнення тканини було пов’язане з концентрацією. Повідомлялося про поодинокі випадки необоротного порушення зору у критично хворих пацієнтів, які отримували внутрішньовенні ін’єкції омепразолу (рацемату), особливо у високих дозах, проте причинного зв’язку не встановлено. Педіатрична популяція З метою оцінки фармакокінетики повторюваних доз езомепразолу при внутрішньовенному застосуванні препарату один раз на добу протягом 4 днів у пацієнтів віком від 0 до 18 років було проведено рандомізоване відкрите багатонаціональне дослідження. Загалом 57 пацієнтів (8 дітей у віковій групі 1–5 років) були включені у дослідження для оцінки безпеки застосування препарату. Результати щодо безпеки застосування препарату відповідають відомому профілю безпеки езомепразолу, також не було виявлено нових ознак безпеки застосування препарату .

 

Дети, беременные, водители

Застосування у період вагітності або годування груддю Існують обмежені дані щодо застосування Нексіуму під час вагітності. Дослідження езомепразолу на тваринах не вказують на прямий або непрямий шкідливий вплив речовини на розвиток ембріона/плода. Дослідження на тваринах із застосуванням рацемічної суміші не вказують на прямий або непрямий шкідливий вплив на вагітність, пологи або постнатальний розвиток. При призначенні Нексіуму вагітним жінкам слід дотримуватися обережності. Невідомо, чи виділяється езомепразол у грудне молоко жінок. Дослідження за участю жінок, які перебувають у періоді годування груддю, не проводилися. Тому Нексіум не слід застосовувати під час годування груддю. Діти Інформація щодо застосування дітям наведена у розділах «Показання», «Спосіб застосування та дози». Особливості застосування. При наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад, виражена ненавмисна втрата ваги, періодична нудота, дисфагія, гематемезис або мелена) та у випадках, коли виразка шлунка підозрюється або присутня, необхідно виключити злоякісність, оскільки застосування Нексіуму може полегшувати симптоми та відстрочити встановлення правильного діагнозу. У здорових добровольців відзначалася фармакокінетична/фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза – 300 мг/добова підтримуюча доза – 75 мг) та езомепразолом (40 мг на добу перорально), що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелу у середньому на 40 % та зменшення максимальної інгібуючої активності (АДФ-індукованої) щодо агрегації тромбоцитів у середньому на 14 %. Відповідно до цього застосування окремо езомепразолу та клопідогрелу слід уникати. Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Малоймовірно, щоб Нексіум впливав на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами. Під час лікування препаратом можуть спостерігатись побічні реакції з боку нервової системи або органів зору.

 

Специальные указания

 

 

Условия хранения

2 роки. Термін зберігання після приготування розчину Була продемонстрована хімічна та фізична стабільність в умовах застосування впродовж 12 годин при 30 °С. З точки зору мікробіології, продукт слід застосувати негайно. Зберігати в недоступному для дітей та захищенному від світла місці при температурі не вище 30 °С.

Найдено аптек: 0
Напишите свой отзыв
*
*
*